Олена — лікарка за освітою. Її життя докорінно змінилося після того, як вона захворіла у 2011 році. Попри тривале лікування та намагання продовжити працювати, хвороба прогресувала. Через дев’ять років жінка отримала статус людини з інвалідністю.
«Мені довелося залишити роботу. Змінилися не лише мої можливості, але й ставлення оточення. Люди, дізнавшись про психічне захворювання, починають інакше до тебе ставитися. Зникли друзі. Добре, що родина залишилася поруч, підтримує і розуміє», — ділиться Олена.
Про нову систему оцінювання вона дізналася від свого лікуючого лікаря, коли прийшла на черговий прийом. Її проінформували, що стаціонарного лікування не потрібно, але треба зібрати пакет документів — далі лікар допоможе з етапами проходження.
Самостійне збирання документів не викликало особливих труднощів. Водночас Олена звертає увагу на недосконалість процесу медоглядів:
«Час огляду призначають не завжди зручний для пацієнта. Через це вся процедура затягнулася на кілька місяців».
Процес оцінювання в експертній команді Олена згадує позитивно:
«Я прийшла трохи раніше. До мене вийшли, спокійно сказали, коли зайти. Запитували про стан, хворобу, зміни у ментальному функціонуванні. Атмосфера була спокійна. Лікарка пояснила, що мій діагноз уже встановлено, і що лікування обмежене».
Про дату оцінювання пацієнтку повідомили завчасно: спершу — лікуючий лікар, а згодом — працівник лікарні телефоном. Це дало можливість підготуватись, хоча Олена вважає, що було б зручніше отримувати повідомлення за кілька днів наперед.
Жінка зазначає, що порівняно зі старою системою, оцінювання стало людянішим:
«Справді легше пройти оцінювання в іншому місті — я внутрішньо переміщена особа. І дуже приємно було бачити молодих лікарів в експертній команді».
З-поміж побажань до вдосконалення — бажання мати більше часу на підготовку до оцінювання та розширення доступу до пільг:
«Хотілося б, щоб для людей з інвалідністю було більше знижок на медичні послуги. Препарати дорогі, а можливостей забезпечити себе всім необхідним — обмаль».
Олена вдячна за підтримку лікарів та родини. Її історія — це приклад того, як реформа може працювати, але також і нагадування, що потреби людей із психічними порушеннями потребують особливої уваги та чутливості.